Патріотизм — це любов до своєї Вітчизни. Така найкоротша формула поняття, яке є найважливішим складником будь-якої ідеології. Ідеологія комуністичного інтернаціоналізму вкладала свій зміст у це слово, який, власне, і виражав суть комуністичної філософії. Зокрема, патріотизм ділився на патріотизм народних мас і патріотизм експлуататорських класів. Ніби для бідних і багатих існувало дві різні вітчизни. А якщо й одна, то її можна було любити по-бідному і по-багатому.
Звичайно ж, розуміння патріотизму в незалежній Українській державі відрізняється від комуністичного розуміння, як небо від землі. Можна деталізувати ці відмінності, але найсуттєвіша різниця є діаметрально протилежною. Якщо комуністична ідеологія вкладала в поняття патріотизму класову ненависть, то в національній самосвідомості це поняття утвердилося як любов до всього рідного, глибинного, материнського. Себто, поняття патріотизму як філософсько-соціальної категорії в Українській незалежній державі очистилося від штучних інтернаціоналістських догм, набрало природного національного змісту, як і в будь-якій національній державі.
Чи треба нам сьогодні акцентувати увагу на українському патріотизмові? Неодмінно. Бо, по-перше, й сьогодні серед певної частини населення ще живучі рецидиви комуністичного дурману. По-друге, у нашій молодій державі, на жаль, не створено державної ідеології і не надається належної уваги патріотичному вихованню громадян, що є непростимою помилкою. По-третє, навіть серед націонал-патріотів немає єдності в розумінні патріотизму і нерідко ступінь патріотизму визначається партійною приналежністю, що взагалі є неприпустимою глупотою. І там, де найбільше потрібна ідейна єдність, іде приглядання, яку релігію сповідує людина, які у неї політичні погляди. І там, де найбільше потрібна спільна дія, іде вимірювання, хто є більшим, а хто є меншим патріотом.
Безумовно ж, справжніми патріотами України є люди, які життя присвятили боротьбі за її незалежність, за що жорстоко переслідувались комуністичним режимом. Свій патріотизм вони доводили безкомпромісною позицією, твердістю переконань, не згинаючись і не падаючи духом, томлячись по радянських тюрмах. Можна називати багато імен — нині це шановані справжніми українцями люди, — але для прикладу візьмімо хоча б Левка Лук'яненка. Чоловік за політичні погляди, власне, за любов до України, був засуджений до страти, відсидів понад чверть століття, але немає в його серці ні озлобленості, ні хворобливої ненависті, ні найменшого натяку на вимогу ставитись до нього не так, як до всіх, а особливо, хоч особливе ставлення він цілком заслужив. Навпаки, і в його способі мислення, і в формі його мовлення відчувається природна доброта і, я сказав би, лагідність натури цієї людини. Це тому, що для озлобленості, хворобливої ненависті, особистих амбіцій в його душі не залишилось місця — вони витіснені великою любов'ю до України і її народу.
|
