Українці, єднаймося!!!

Четвер, 27.07.2017, 06:37

| RSS | Головна | Політичні анекдоти

Неформальні засоби політичної комунікації: дискурс політичного анекдоту

  Однією з репрезентативних форм політичної комунікації, яка виконує й функцію реклами, є політичний анекдот. Мабуть, політичні анекдоти (і анекдоти взагалі) належать до найдавніших форм побутового дискурсу, що ґрунтується на створенні комічного ефекту: метою політичного анекдоту стає висміювання політичного суб'єкта або об'єкта. Метою нашої наукової розвідки є дослідити семантику та функції анекдотів у політичному дискурсі та розглянути особливості політичних анекдотів, зокрема, як засобів неформальної комунікації.

 
Анекдоти можуть переслідувати різні цілі: з одного боку, виступаючи засобами антиреклами, вони створюють негативний образ політика, який поступово втрачає авторитет і повагу, а з іншого – політичні анекдоти можуть ставати "ознакою популярності політичного діяча, своєрідним свідченням того, що народ вважає його "своїм""
 
  Різноманітні типології анекдотів містять спроби розподілу за тематичними групами, серед яких поширеними є такі: політичні, соціальні, історичні, етичні, еротичні. Можна виокремити анекдоти за типом героя, за типом гумору, за національною специфікою тощо. Проте нас буде цікавити тематична група політичних анекдотів.

  Звісно, у політичних комунікаціях функціонують різноманітні типи анекдотів, і вони є не лише політичними. Так, під час телевізійних дебатів кандидатів у Президенти України Віктор Ющенко завершує свій виступ таким анекдотом: В одному літаку за кермо сіли сліпий командир і штурман. Вони включили двигун, тумблери. Літак гуде, мчиться по льотній смузі. Налякані пасажири дивляться в ілюмінатор, а там бетонна стіна в кінці аеропорту. До неї залишається 500 метрів, 400, 300, 200. І тут люди в салоні літака закричали. На цей крик сліпий командир потягнув на себе штурвал, і літак полетів. Тоді ж, коли усі заспокоїлись, в повній тиші сліпий каже: "Слухай, колись люди не закричать, і ми все-таки вріжимось у ту стіну".

  Отже, політичний дискурс не обмежує використання анекдотів тематикою. Проте специфічним різновидом анекдоту є політичний, який не лише містить вказівки на певні політичні події і прив'язку до політичного дискурсу, а й є своєрідною формою впливу на масову свідомість.

  Політичні анекдоти відрізняються тим, що є тимчасовими: вони актуалізуються лише в певному політичному дискурсі з огляду на відповідні історичні умови. На думку Ю. Мілютіна, політичний анекдот – це "цілком адекватний спосіб індивідуальної психотерапії, який дозволяє зберегти здоровий глузд на тлі владних спроб тотального примушення. Він стає зручним прийомом дистанціювання від нав'язаних правил існування". Політичні анекдоти спрямовані на висміювання чинного державного укладу, певних політиків, політичної ситуації у країні, ставлення влади до народу і народу до влади. Деякі політичні анекдоти не залежать від історичної епохи, вони спрямовані на критику відносин "влада – народ": можна замінити імена політиків, і анекдот буде актуальним за будь-яких часів.

Наприклад:

Янукович приходит к гадалке и спрашивает:
– Что это означает, если я каждый день во сне вижу каpтошкy?
– Это значит, что тебя или весной посадят, или осенью yбеpyт!


Але переважна частина політичних анекдотів містить реакцію на історичну подію, факт, тому в них наявні політичні реалії, образи політиків тощо. Такі анекдоти швидко втрачають актуальність.

Наприклад:

Президент Росії Володимир Путін входить у літак "Москва – Київ".
Стюардеса: Ваш Квиток?
Путін: У мене абонемент.


  Політичні анекдоти є спробою показати абсурдність реальності, вони демонструють той підтекст офіційної політики, який не наважуються розкрити навіть опозиційні ЗМІ. Неофіційність і неконтрольованість анекдотів дозволяє говорити про створення тексту з адекватною референцією, тоді як медіатекст створює віртуальну реальність, формує відповідний образ світу, потрібний відповідним політичним силам [6: 94]. Така особливість анекдотів пояснює високий ступінь довіри до поданої в них інформації – навіть у перекрученому вигляді. Саме тому застосування анекдотів у політичній рекламі іноді є більш вагомим, ніж подання інформації через ЗМІ. Особливості медіатекстів та інформативність ЗМІ теж стає предметом анекдотів. Наведемо приклад анекдоту, де показано, як висвітлював українські вибори Президента російський телеканал ОРТ:

Новини ОРТ:

24 декабря. Американский шпион, подготовивший государственный переворот, надеется при поддержке Запада пролезть в президенты Украины...

25 декабря. Находящийся под воздействием наркотических средств, смертельно больной проказой и герпесом главарь оранжевого путча, готов пойти на раскол Украины в интересах агрессивного блока НАТО...

26 декабря. Последователь Степана Бандеры и Аллена Даллеса, по мнению простых жителей Донбасса, практически не имеет шансов на успех.

27 декабря. Согласно предварительным данным подсчета голосов прозападный кандидат получил незначительные шансы на победу...

28 декабря. Сегодня президент России Владимир Владимирович Путин сердечно поздравил Виктора Андреевича Ющенко с избранием на пост президента Украины, пожелал ему крепкого здоровья, и выразил уверенность, что братские связи наших народов будут развиваться в интересах добрососедских отношений между нашими странами....


  Ми пропонуємо виокремлювати політичні анекдоти не за тематичним критерієм, а за функціональним. В основу класифікації ми поклали мету політичного анекдоту незалежно від його тематики. З огляду на це, запропонована типологія релевантна для будь-якої групи політичних анекдотів незалежно від національної або історичної специфіки. Ми виокремлюємо іміджеві, інформативні, каузальні, ситуативні політичні анекдоти.

1. Іміджеві політичні анекдоти спрямовані на створення позитивного або негативного іміджу певного політика. Президентські вибори 2004 року в Україні демонструють використання цієї групи анекдотів у передвиборчій боротьбі обох основних кандидатів – В. Ющенка та В. Януковича. Такі анекдоти містять оцінки політиків – як позитивні, так і негативні. Насамперед під час останніх виборів анекдоти використовувалися у "чорних" політтехнологіях, з метою створення негативного іміджу політичного опонента. Основну увагу було приділено висміюванню особливостей політиків. Наприклад, анекдоти про В. Януковича містили натяки на його біографію, неграмотність або ситуацію з замахом на прем'єр-міністра в Івано-Франківську:

Янукович готовится выступать перед избирателями. Леонид Кравчук консультирует:
– Витя, если спросят насчет судимостей, отвечай кратко – мол, по молодости, по глупости… С кем не бывает…
– А если спросят, почему я в одном слове пять ошибок делаю, что сказать?
– Ну, тут вообще просто. Скажешь: – Молодость прошла, а глупость осталась.


"Чорний" PR про В. Ющенка знайшов вираження в анекдотах, що ґрунтувалися на інтерпретації інформації про хворобу, "американську" дружину, прагнення перемогти на виборах.

Наприклад:

Лікар приходить до Ющенка в палату і каже:
– Вікторе Андрійовичу, у мене дві новини – добра і погана. З якої почати?
– Лікарю, давайте з доброї.
– Цю хворобу назвуть вашим іменем.


  Незважаючи на те, що в анекдотах висміюють певні риси політиків, можна зазначити, що наявність іміджевих анекдотів, незалежно від їхнього спрямування, свідчить про високий рейтинг політика. Рівень інтересу до політика завжди вимірюється індексом його появи як героя анекдотів: про непопулярних політиків анекдоти не розповідають. Отже, анекдоти насамперед указують на політичну популярність:

 За рік Ющенко все ж таки перевершив Януковича. Тепер про нього набагато більше анекдотів. 

  Після виборів іміджеві анекдоти набули ще більшого розповсюдження: політичні події в Україні в 2005 році були здебільшого пов'язані з різними політиками і політичними силами. Ставлення народу до них виражалося насамперед через анекдоти, які містять ключову ідею іміджу політика, як її розуміють реципієнти. Наприклад, Р. Зварич: Міністр юстиції України Роман Зварич надрукував фантастичний роман "Мої університети"; Ю. Тимошенко: Юлію Тимошенко висунули на премію "Оскар" за кращу чоловічу роль першого плану; П. Порошенко: Увага! Незабаром у кінотеатрах прем'єра захоплюючого трилера "Петро ПОтРОШитЕль"!; Ю. Єхануров: – Владимир Владимирович, Вы представляете, в Украине – бурят! – Виктор Степанович, не переживайте, пусть себе бурят где хотят, газа-то у них там все равно нет

 Іміджеві анекдоти ґрунтуються на актуалізації певної риси політика, яка може стати визначальною в його іміджі – як позитивному, так і негативному. Основою створення комічного ефекту виступає або невідповідність актуалізованої риси реальному образу політика або невідповідність цієї риси вимогам до образу справжнього політика. У будь-якому разі маємо порівняння реальної політичної ситуації, реального політика з ідеальним, з уявленням народу про ідеального політика. Саме тому предметом сміху стає ця невідповідність реальності та ідеалізованого образу. Хоч сам факт наявності анекдотів про політика працює на його імідж: це завжди показник високої популярності, причому справжньої популярності, а не оплаченої засобам масової інформації.

2. Інформативні політичні анекдоти виконують функцію засобів масової інформації – вони містять оперативну та актуальну інформацію про політичні події в країні. Але на відміну від ЗМІ інформація в анекдотах має не оптимізований характер, а експлікує підтекст, наявний в офіційних повідомленнях. Такі анекдоти ґрунтуються на висвітлення абсурдності політичних подій. Саме тому основою інформативних анекдотів часто стають ситуації, що суперечать здоровому глузду. Напр., відомий анекдот, що може бути актуальним за будь-яких виборів:

Керівник передвиборчого штабу звертається до "свого" кандидата:
– У мене є дві новини: погана і хороша. З якої починати?
– З поганої.
– Наш опонент набрав 51% голосів виборців.
– А яка ж тоді хороша?
– А Ви – 52%.


  Абсурдність ситуації полягає в тому, що в сумі наведені цифри ніяк не можуть дати 100% – у цьому й полягає комічність описаної ситуації. 

  Низка інформативних анекдотів має стилістику інформативних повідомлень ЗМІ і пародіює новини телевізійних каналів. Напр., провладність та опозиційність деяких телевізійних каналів під час виборів Президента України знайшла відображення в таких анекдотах: Новини 1+1: Народний депутат Леонід Кравчук вважає, що оскільки Янукович сидів в іншій країні, то його слід вважати не зеком, а військовополоненим. Або: Новини 5-го каналу: Сьогодні, в останній день, ЦВК оприлюднив остаточні результати фальсифікації виборів.

  Інформативні анекдоти відображають термінову реакцію на політичні події. Їх актуальність є і недоліком: через певний період часу зміст стає незрозумілим, а комічний ефект втрачається. Проте за нормативними анекдотами можна визначати релевантність політичної події та її масштабність: лише значні політичні події стають предметом інформативних анекдотів. Наприклад: Пінчук здивований: Одна прес-конференція – і вся країна забуває про його проблеми. 

Інформативні анекдоти навіть за стилістикою та структурою нагадують новини. Комізм таких анекдотів у висвітленні абсурдності політичних подій, які описуються.

3. Каузальні політичні анекдоти спрямовані на інтерпретацію політичних подій та містять ілюстрацію наслідків або причинно-наслідкового зв'язку політичних подій. На відміну від інформативних анекдотів вони передусім спрямовані не на переказ та оцінку фактів чи подій, а на пошуки аналогій, наслідків, результатів наявної ситуації. Здебільшого в анекдоті зображено можливі комічні наслідки описаних політичних подій. В основі таких анекдотів – логічні схеми правильних міркувань, тобто ми спостерігаємо елементи аргументативного дискурсу – аналогію, дедукцію, індукцію.

  За аналогією побудовано, наприклад, такий політичний анекдот: Президент Кучма завершив черговий трактат і після роздумів назвав його "Україна – не Ірак". Анекдот ґрунтується на реалізації аналогії: назва книги Л. Кучми "Україна – не Росія", в анекдоті продовжено логічний ланцюг.

  Причинно-наслідкові зв'язки реалізовано в такому анекдоті: Україна. 2010 рік. Випуск новин: "За попередніми даними Exit-Poll, у 67-му турі виборів знову переміг Янукович... 68-ий тур відбудеться сьогодні по обіді"

  Специфікою каузальних анекдотів є те, що вони описують реальну політичну ситуацію й моделюють подібні до неї ситуації або її наслідки, доводячи це до абсурду. Комічний ефект створює максимальна абсурдність, яка простежується і в реальній ситуації.

Наприклад: 

Положив руку на Библию, Ющенко назвал себя президентом, положив руки на Коран, признал себя королем Саудовской Аравии, взяв в руки глобус, провозгласил себя Генеральным секретарем ООН.
– Только не клади руки в карманы, – взвизгнула Тимошенко. Но было поздно: Ющенко уже назначил себя членом палаты Лордов.

 
  Створення умовної ситуації, схожої на реальну, але принципово абсурдну, нереальну, змушує реципієнта шукати виникнення цього ефекту в реальності: описані факти і дії політиків сприймаються як абсурдні завдяки здійсненим аналогіям і визначеним наслідкам.

4. Ситуативні політичні анекдоти ґрунтуються на суперечливій ситуації дійсності: сама реальність виступає абсурдною, а анекдот лише відтворює її.

Наприклад:

– За кого голосовать будешь?
– За Януковича...
– Ну, не хочешь – не говори!


Такі анекдоти функціонують не лише в політичному дискурсі, їх спрямовано на відображення абсурдності світу взагалі, а політичні репрезентують лише певний фрагмент цієї дійсності:

Леонід Кучма заявив, що погодиться визнати Ющенко переможцем на виборах президента України за умови, що опозиція проголосує за усунення посади президента України.

До ситуативних анекдотів ми відносимо й такі, що містять кінцівку неочікуваного характеру, не зумовлену структурою і змістом як анекдоту, так і описаної в ньому комунікативної ситуації.

Наприклад:

Київ, Майдан. Стоїть чоловік в пробці, тут стукіт в скло. Опускає скло і питає, що треба. 
– Розумієте, терористи захопили Януковича і вимагають за нього 10 мільйонів доларів, інакше вони обільють його бензином і підпалять. Ми вирішили пройтися по машинам і спитати скільки хто дасть. 
– Ну я... літрів 5...


  Реальність, змальована в ситуативних анекдотах, сприяє висміюванню. Метою цих анекдотів є звернути увагу на абсурдність об'єктивної політичної дійсності, фактично в анекдоті ненормативно подана ситуація, факт, які вже давно сприймаються як норма. Невідповідність нормативним вимогам і підкреслюється в анекдоті. Класичним прикладом такого анекдоту є:

  Керівник ЦВК Сергій Ківалов: Шановні українці! Я вас вітаю: нас знову 52 мільйони. 


  Отже, ми визначили такі групи політичних анекдотів: іміджеві, інформативні, каузальні та ситуативні на підставі функціонального навантаження політичного анекдоту незалежно від його семантики.

  Анекдоти, функціонуючи в політичному дискурсі, належать до засобів неформальної комунікації, тому характеризуються значною мірою інтимності, суб'єктивності. Кожна людина, причетна до розповіді анекдоту, вважає, що він є особисто адресованим. Індивідуалізована скерованість анекдоту дозволяє використовувати його з метою маніпуляції. Так, Т. Ю. Ковалевська зазначає, що "бажано наближувати політичні контексти до актуального рівня індивідуального сприйняття через відповідну адекватну побудову, щоб людина сприймала зазначений дискурс не як віртуальні паралелі, а розуміла б його як природний елемент свого існування у світі та соціумі".

  Побутовий характер та індивідуалізованість анекдотів дозволяє охопити під час маніпуляції широке коло реципієнтів, які не сприймають інформації, подану за допомогою формальних засобів комунікації. З огляду на принципову неофіційність анекдотів, навіть розуміння їх певного ідеологічного протесту, вказує на можливість використання цього типу текстів у політичній комунікації з метою впливу на свідомість реципієнтів. Якщо до засобів масової інформації значна частина людей ставиться з довірою або досить обережно, то анекдоти не вимагають від слухачів довіри в принципі – їх завданням є викликати сміх. 

  Людина, яка сміється над владою, політиками або політичною ситуацією, вважає, що стає вище за політику. Але насправді, анекдоти формують у реципієнтів певне ставлення до зображених у них подій. Так, напередодні парламентських виборів 2006 року Ю. Тимошенко розповіла з екранів телевізорів такий анекдот:

  Лежить Україна у ліжку між Віктором Ющенком і Віктором Януковичем і думає: жоден ні на що не здатний, так хоч бажання загадаю.

  Імідж політиків підтримується саме через анекдоти: про нецікавих, непопулярних політиків анекдоти не розповідають. Усі позитивні і негативні риси політиків також стають предметом висміювання в анекдотах.

Реципієнти, сміючись над політичною ситуацією і власної роллю в ній, намагаються дистаціюватися від політики:
Собрались как-то вместе Кучма, Янукович и Медведчук. Медведчук говорит:
– Знаете, я тут подсчитал, выходит так, что мы уже все-все поделили.
Кучма отвечает:
– Да, пора бы уже и о народе подумать.
Янукович говорит:
- Ну, предлагаю для начала душ по сто пятьдесят.


  Іміджеві характеристики, представлені в анекдотах, впливають на сприйняття політиків та політичних доктрин. Саме тому політтехнологи звертаються до цієї форми комунікації з метою впливу на вибір і свідомість людей.

  Отже, український політичний дискурс репрезентовано формальними і неформальними формами комунікації. Однієї з неформальних є політичні анекдоти, що насамперед розрізняються на підставі цільової настанови. З огляду на це ми виокремили іміджеві, інформативні, каузальні та ситуативні анекдоти. Анекдоти стають засобом агітації та пропаганди через особливості функціонування: вони здатні впливати на формування іміджу певного політика, відображають ставлення реципієнтів до політиків і політичних подій, відбивають приховані механізми політичного дискурсу.

Меню сайту

Форма входу

Пошук по сайту:

Календар

«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Наше опитування

Оцініть наш сайт:

Block title

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Реклама