Українці, єднаймося!!!

Середа, 20.09.2017, 00:22

| RSS | Головна | Комедійні історії

Комедійні історії

Комедійні історії (грец. komodia, від komos — весела процесія і ode — пісня) — невеликий твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині.

Характерні ознаки комедійних історій

За принципом організації сценічної дії розрізняють комедії положень, засновані на хитромудрій інтризі; характерів або вдач — на осміянні гіпертрофованих людських вдач, ідей. По характеру розрізняють сатиричну, гумористичну і трагікомедії, комедію дель арте.

Пафос комічності виникає тоді, коли автор свідомо занижує свої дійові особи до певного середнього рівня, що існує в суспільному житті. Не маючи належних позитивних якостей, дійові особи комедійних творів, однак, претендують на певну значущість у родині, середовищі друзів тощо. Їм притаманне ілюзорне бачення дійсності, вони завжди прагнуть розв'язати свої проблеми способами, які не підходять у даному випадку, оскільки вступають у протиріччя з об'єктивними законами суспільного розвитку.

Комедія в українській літературі

Витоки української комедії — в інтермедійній частині шкільної драми та вертепу 17-18 ст. Як і в кращих зразках європейської комедії, у центрі уваги національних авторів першої половини 19 ст.: І. Котляревського («Москаль-чарівник»), Г. Квітки-Основ'яненка («Сватання на Гончарівці»), П. Котлярова («Быт Малороссии», «Любка») — опиняється родинне життя героїв, їх побутові взаємини. Потворні явища дійсності, розвінчання неуцтва, тупості, здирства та крутійства, моральної деградації дворянства втілені в комічних творах Г. Квітки-Основ'яненка, написаних російською мовою («Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», «Дворянские выборы», «Шельменко-денщик», «Шельменко — волостной писарь»).
У другій половині 19 ст. з'явилися комедії, які розкривали життя та побут українського народу в нових суспільно-історичних умовах («За двома зайцями» М. Старицького, «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн» І. Карпенко-Карого, «Чмир», «Мамаша» М. Кропивницького, «Майстер Черняк» І. Франка).

Традиції української комедійної класики були продовжені в літературі 20 ст. Одна з перших комедій цього часу — «Рожеве павутиння» Я. Мамонтова. Вершини розвитку комедія досягла у творчості М. Куліша («Отак загинув Гуска», «Хулій Хурина», «Мина Мазайло»). В літературі останніх десятиліть комедія представлена в творчості О. Коломійця («Фараони»), О. Підсухи («Ясонівські молодиці»), Я. Стельмаха («Вікентій Прерозумний»), В. Минка («Жених із Аргентини»).

У сучасній українській і світовій літературах комедія набула ряду нових жанрових модифікацій: трагікомедія (Л. Піранделло, Ж. Ануй), трагіфарс (Е. Іонеско), комічна алегорія (Є. Шварц), комедія-притча (В. Минко).

Перейти далі:

Меню сайту

Форма входу

Пошук по сайту:

Календар

«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Наше опитування

Чого, на Вашу думку, повинно бути більше на нашому сайті?

Block title

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Реклама