Українці, єднаймося!!!

Четвер, 27.07.2017, 06:34

| RSS | Головна | Анекдоти про українців

Український із «перцем»

У всіх на слуху — специфічність англійського гумору. А от чи має якісь особливості гумор український.

— Навряд чи можна сказати, що український гумор володіє якимись унікальними особливостями, — вважає Олеся БРИЦИНА, старший науковий співробітник відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики й етнології ім. М.Рильського НАН України. — Багато сюжетів українських жартів не відрізняються від відомих у всьому світі. Але є й особливі теми, наприклад, пов’язані з побутом, подіями та явищами історії, не завжди зрозумілі іншим народам. Мабуть, традиційний український гумор різниться від ряду інших національних насамперед відсутністю руйнівної рефлексії, добродушністю, самоіронією та несаркастичністю. Тобто сарказм, звісно, йому теж властивий, але меншою мірою.

Говорити про особливості українського гумору, мабуть, найлегше з допомогою анекдотів.
Українські анекдоти
«Поїхав чоловік у місто, хотів купити горілки, але вдалося знайти тільки шампанське. Вдома сховав пляшку до вечора під стріхою. Вночі тільки-но зібрався йти за пляшкою, а дружина, зрозумівши його по-своєму, зашикала: «Тихо, діти ще не сплять!» Він ліг, а заснути не може. Спробував ще раз — дружина знову зупинила. Нарешті наважився, переліз через дружину, узяв із горища свою заначку, вийшов на вулицю, відкоркував пляшку — пробка вистрілила. Тут син матері й каже: «Ну от, мамо, догралися. Тато застрелився!»

Цей анекдот було записано у селі в ті роки, коли вели запеклу боротьбу з пияцтвом, і дістати спиртне було нелегко. Анекдоти відразу відгукнулися на це, підсилили й підкреслили життєві недоладності, додали трохи «перцю». Їм узагалі властива гра з небезпечними темами, про які не прийнято говорити вголос. Недарма І.Франко, відзначаючи цей бік українського гумору, казав, що він не розрахований на панянок. Досить часто сміх викликають теми і сюжети, які отримали після блискучого дослідження М.Бахтіна визначення «раблезіанських». Вони сміливо зіставляють «верх» і «низ» — не тільки соціальний, а й тілесний, зіштовхують і міняють їх місцями, висікаючи іскру сміху, оголюючи потворність того, до чого ми вже, здавалося б, звикли і примирилися.

Сміху властивий життєстверджуючий початок. Для наших предків він був неодмінним супутником найрізноманітніших проявів життя — від його зародження до смерті — і був присутній у багатьох обрядах, покликаних сприяти родючості. Прикладів тому багато не тільки в українському, а й світовому фольклорі. Тому твердження, що «сміх — це життя», стало своєрідною абеткою фольклористики. Часом те, що здається нам у жартах грубуватим і не зовсім пристойним, нерідко пов’язано з архаїчними функціями гумору, які запліднили й визначили його особливості на всі майбутні віки. Тому так природно з’являється сміх і у весільному фольклорі, і в повсякденному житті, і в обрядах, і навіть у, здавалося б, геть далеких від сміхового осмислення ситуаціях. Для українського гумору, і особливо нині, характерна актуалізація життєстверджуючого початку і відчуття свободи, яке він дарує. Адже не можна глузувати з того, чого боїшся. Можна глузувати з того, що ненависне, але з чим уже знаходиш у собі сили боротися, коли готовий піднятися над своїм страхом. Ця особливість була дуже важлива для України протягом попереднього століття. Вона актуалізувалася і в гуморі низки інших пострадянських країн.

З чого сміємося?

— Усякий гумор — це завжди сміх із дурості, — вважає Олеся Юріївна. — Інша річ, хто є тим «дурнем», якого осміюють. Те, з чого сміються, часто пов’язане з тим, хто і коли сміється. Спроби класифікувати типові теми українського гумору робилися не раз. Найпопулярніший об’єкт для жартів — це сама людина, котра, потрапляючи в різноманітні ситуації, виявляється то мудрою, то дурною. І народу не бракує мудрості відзначити це мелькання ролей. Дуже часто українці сміються з себе — добродушно й іронічно. Як, наприклад, в одному з традиційних анекдотів, який мені здається дуже характерним для сміхової культури нашого народу: «Чумак варить у степу куліш. Зачепив випадково казанок, уміст перекинувся у вогнище. Ляснув рукою по коліну: «От бісова тіснота!»

Об’єктами жартів стають різноманітні життєві зіткнення, соціальні, класові, національні стереотипи. За колгоспних часів ми глузували з голови колгоспу, котрий так ударно намагався підвищити надої молока, що зрештою доярка заявила йому, що молоко буде вже занадто розведеним. У наше життя прийшли «мерседеси», і відразу з’явився цілий цикл відомих усім анекдотів про «запорожець» і «мерседес», у яких іржавий мотлох завжди виявляється переможцем.
Гумор і політика

Гумористи дуже часто підсміюються з політиків. Багато газет публікують політичні карикатури. Взагалі, якщо хочеш дізнатися, що насправді відбувається в суспільстві, послухай коміків і гумористів. Взяти хоча б той же КВК, на останній програмі якого був присутній президент. Для політиків, до речі, дуже важливо мати почуття гумору й уміти легко ставитися до критики.

Пол Льюїс, професор англійської мови та літератури в Бостонському коледжі, автор книги про сучасний американський гумор вважає: «гумор дедалі частіше і більш свідомо й зумисно використовують у політичних боях. Дотепне осміяння супротивника — улюблена зброя професійних творців жартів. Сатирики, які обговорюють якісь важливі питання, сприяють веденню в суспільстві відкритої дискусії. Водночас помічники політиків придумують жарти для своїх босів, намагаючись показати, що ця людина дотепна і заслуговує на довіру. Політики використовують почуття гумору, щоб наблизитися до народу. Гарні жарти, приготовлені для виборчої кампанії, відволікають увагу громадян від серйозних проблем».

На думку Олесі Брициної, по приклади, які демонструють значення гумору в українській політиці, ходити далеко не треба. Ще свіжі в пам’яті часи, коли ми глузували з господарника, який відчайдушно намагався перемогти шкідників, і тому на наступний рік запропонував посіяти вдесятеро більше — «Нехай вони вдавляться!» А події минулого року на Майдані показали, що в гострому політичному протиборстві відразу ж був затребуваний сміх.

— Гадаю, сміхові жанри були популярні і серед тих, хто виступав проти. Але мені здається, що гумор Майдану, іноді, грубуватий і балансуючий на грані, все ж робив це не так по-злому. Хоча, можливо, переможцям або тим, у кого вже є надія на перемогу, тим, хто набув почуття свободи, сміятися легше. Безперечним є одне: у процесі духовного звільнення гумор зіграв величезну роль. Я кажу не про перемогу тих чи інших політичних сил, а про перемогу над власним страхом, над затиснутістю людини, її побоюванням сказати те, що вона думає, вголос. Гумор допомагав подолати страх і відчути себе вільними. Нічим іншим це відчуття так легко не досягалося. Сміялися навіть у ті моменти, коли було страшно.
Хто придумує жарти?
Усі хочуть дізнатися відповідь на це запитання. Існує безліч теорій, які пояснюють походження жартів і анекдотів. Але однозначно відомо одне: всі жарти звідкись беруться. 

Вчені завжди цікавилися цим питанням. Починаючи з Аристотеля, котрий написав книгу про комедію, на жаль, утрачену. Фрейд вважав, що гумор виходить від прихованої агресії, спрямованої на жінок, політиків тощо. Є теорія, яка стверджує, що комічний ефект створюється з допомогою невідповідності очікуваного з тим, що відбулося на практиці. Прибічники іншої теорії кажуть, що люди сміються з тих, над ким вони відчувають перевагу. Є ще одна гіпотеза, яка стверджує: ми можемо вільно глузувати з тем, які в реальному житті можуть нас скривдити, а гумор входить у так звану «сферу ігор».

— Всі ці теорії свідчать про різні аспекти сміхової культури — про її функції, поетику, механізм появи гумору. І в усіх них є частка істини, — вважає Олеся Брицина. — Теорій гумору — величезна кількість, але поки ніхто не запропонував універсальної.

Жарти придумує саме життя — і звичайні люди, і професіонали. Для мене як для фольклориста важливіше, хто їх розповідає, переказує і слухає. На відміну від літературного твору, який може пролежати на полиці багато років і потім відродиться до життя, фольклорний твір живе лише тоді, коли є зацікавлені оповідач і слухач. У цьому міжособистісному спілкуванні твір немов би проходить тест на життєздатність. Коли щось цікаво слухачу і викликає у нього сміх, то це розповідатимуть і намагатимуться задовольнити слухача. Якщо ж реакція буде негативною, то дивно виглядатиме людина, котра намагається розсмішити аудиторію, затято нав’язуючи їй тексти, які вона не приймає. Тому хоч би хто створював гумористичний твір, важливо, щоб він був прийнятий оповідачами й аудиторією. До речі, не випадково в радянському літературознавстві так наполегливо ототожнювали літературу та фольклор. Говорячи, що фольклор є джерелом літератури, його все ж нерідко розглядали як її передісторію, а тому мимоволі вбачали в ньому мистецтво, яке не піднялося до вершин фахової творчості. Літературою, тобто письменниками, було відносно легко керувати. Одних можна було «прикормити», інших — залякати і змусити писати те, що було завгодно владі. Фольклору, як творчому самопрояву народу і його світогляду, нічого не можна було нав’язати.

Перейти далі:

Меню сайту

Форма входу

Пошук по сайту:

Календар

«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Наше опитування

Чого, на Вашу думку, повинно бути більше на нашому сайті?

Block title

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Реклама