Українці, єднаймося!!!

Понеділок, 25.09.2017, 02:33

| RSS | Головна | Каталог статей

Головна » Статті » Наші статті

Антиукраїнські вибрики в Севаспотолі
МОВА ПРО МОВУ
 
Депутатка севастопольської міської ради Л. Литвинова підготувала матеріал із промовистою назвою «В чём состоит опасность билингвизма – информация для родителей», яким збирається провести громадські слухання, щоб переконати батьків у шкідливості викладання низки предметів у севастопольських школах українською мовою.
Про «ерудицію» цієї пані свідчить хоч би такий уривок з її опусу: «С точки зрения психолингвистики двуязычие может пониматься как билингвизм и как биглоссия. Билингвизм формируется системой образования путем преподавания на неродном для ребенка языке. Биглоссия предполагает овладение неродным языком с помощью мыслительных процессов, сформированных на основе родного языка». Для підтвердження своїх думок пані депутатка вдається навіть до авторитету видатного українського мовознавця, філософа, фольклориста, етнографа, літературознавця, педагога й громадського діяча Олександра Потебні, вилучивши з його характеристики слово український.
Про недоречність двомовності в пізнанні світу видатний філолог говорив тільки тоді, коли йшлося про перші роки життя людини. А викладання в школі починається, коли дитина вже опанувала процеси мислення на основі однієї мови. Далі йдеться вивчення різних предметів, серед них – і інших мов. Відомо, що чим більше мов людина знає, тим глибше вона пізнає світ.
Тепер про суть згаданих у матеріалі термінів. Терміна «біглосія» не існує взагалі. Є диглосія – наявність в одному суспільстві двох мов, або двох різновидів однієї мови, що виконують відмінні функції і протистоять одна одній. Так було в тих суспільствах, де книжній літературній мові протистояла розмовна народна мова. Так було, наприклад, у Греції, де до останньої третини ХХ ст. існувало дві форми грецької мови – книжна катаревуса й розмовна димотика. Так було в Київській Русі ХІ-ХІІІ ст., де протистояли дві близькоспоріднені літературні мови – давньоруська і церковнослов’янська.
Двомовність (білінгвізм) – це володіння двома мовами, використання двох мов у рамках однієї державної чи соціальної спільноти. У колишньому Радянському Союзі, на початку його існування, в неросійських республіках крім рідної мови, вивчали російську, яка була мовою міжнаціонального спілкування. Попервах це була нормальна двомовність бо рідна й російська мови не протистояли одна одній. А коли почали творити «нову історичну спільноту» – радянський народ, двомовність набула форми диглосії. Російська мова витісняла мови неросійських народів майже з усіх сфер життя, отже стала протистояти їм.
Повернутися до такого стану закликає севастопольських батьків пані Литвинова. Думаю, що севастопольці не повинні піддаватися на провокації таких «просвітників», світогляд яких затьмарений мороком російського шовінізму. Цей морок не дозволяє таким депутатам усвідомити, що вони живуть у державі, де єдиною державною мовою була, є і буде українська. Її треба знати всім громадянам цієї країни. Крім прав, на яких наголошує Л. Литвинова, громадяни України мають і обов’язки – поважання Законів, шанобливе ставлення до державної мови.
Закінчує свій опус пані Литвинова так: «С верой в русский язык, с надеждой на светлое будущее наших детей. С любовью к Севастополю».
Не маючи нічого проти цієї віри, надії та любові, хочу, проте, нагадати слова двох поетів – українського й російського. Славний син луганської землі Володимир Сосюра у вірші «Любіть Україну» закликав:
 
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну.
Красу її вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.
Любіть у труді, у коханні, в бою,
Як пісню, що лине зорею.
Всім серцем любіть Україну свою –
І вічні ми будемо з нею.

А відомий російський поет Володимир Солоухін, коли радянська влада заходилася зливати мови й нації, написав статтю «Що нас споріднює», яку закінчував словами: «Хай живе Галія Ізмайлова, яка танцює по-узбецькому. Гоар Гаспарян, що співає по-вірменському. Расул Гамзатов, який пише по-аварському. Хай живе таджицький орнамент, естонська графіка, чукотська різьба по моржовій кості. Хай живе велика російська мова, але й хай живе і солодкоспівна ні з чим не зрівняна українська мова!».
Прислухаємося до цих мудрих порад і не заважаймо дітям бути повноцінними громадянами України.
 
Олександр ПОНОМАРІВ,
доктор філологічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, заступник голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка.
м. Київ.
 
Матеріали з сайту: Кримська світлиця
Категорія: Наші статті | Додав: Osiris_UA (21.12.2009)
Переглядів: 715 | Рейтинг: 0.0/0

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Наші статті [16]

Пошук по сайту:

Наше опитування

Чого, на Вашу думку, повинно бути більше на нашому сайті?

Block title

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Реклама