Недавній виступ голови Севастопольської міської Ради Валерія Саратова перед сотнею однодумців після факту провокаційного обляпування пам’ятника Катерині ІІ став помітним як тенденційністю, так і чималою кількістю історичних і політологічних помилок.
Прекрасно знаючи, хто є його основними політичними конкурентами, він знаходив співчуття серед проросійських громадян саме прокльонами української влади, приписуючи їй усілякі гріхи й обвинувативши націоналістів (природно, крім українських, інших у природі не існує!) у нічному інциденті.
Продовжуючи славні партійні традиції називання Ахматової Ахметовою і Бабеля Бебелем, місцевий регіонал приписав авторові роману «1984» Джорджу Оруеллу слова: «Націоналісти не можуть не переписувати історію».
І продовжив обвинувачення: «Вони хочуть зробити так, зробити так... ну давайте речі своїми іменами... щоб переписати підручник і написати «Місто Севастополь заснував Іван Мазепа або ще хтось. У цьому суть проблеми, з якою сьогодні зіштовхнулися, коли ми відстоюємо позиції біля пам’ятника».
Боюся, що багатьом школярам відома антиутопія Д. Оруелла, в якій немає згаданих слів, і де відзначається, що переписування історії є щоденною повсякденною роботою в суспільстві з тоталітарною формою правління. Патологічна схильність радянського керівництва переписувати історію настільки дивувала Захід, що Уїнстон Черчілль, не виймаючи товстої сигари з рота, саркастично відгукнувся саме про Росію: «Країна з непередбаченим минулим».
Таким чином, у романі йдеться зовсім не про націоналістів, і доводиться з жалем відзначити, що оратор узагалі не зрозумів суті твору Джорджа Оруелла, спрямованого виключно проти тоталітаризму.
«Хто керує минулим, - говорить партійне гасло, - той керує майбутнім; хто керує сьогоденням, той керує минулим», - це хід думок героя антиутопії Уїнстона Сміта, який щонайкраще характеризує і дії члена Партії регіонів Валерія Саратова і його колег по міській раді. Адже саме вони, регіонали, «призначили» засновницею міста Софію Фредерику Аугусту Анхальт-Цербстську, хоча вся російська історіографія вважає таким адмірала Хому Мекензі, шотландця за походженням, що знаходився на військовій службі Росії. Саме він «3-го числа червня місяця... заклав чотири будинки», - цілком чесно і справедливо зазначено в сучасному збірнику матеріалів «Севастополю 200 років 1783-1983», тому що за російським звичаєм засновником міста вважається той, хто першим заклав камінь у фундамент першого будинку. І в біографічній довідці про Мекензі, опублікованій у Військовій енциклопедії (СПБ, 1914) теж написано: «Мекензі Хома - засновник м. Севастополя...». В «Історичному путівнику по Севастополю» (СПБ, 1907) сказано: «3 червня 1783 року перший начальник Чорноморського флоту, контр-адмірал Мекензі, почав забудову Севастополя...».
Не те, щоб Партія регіонів не поважала російську історіографію, скоріше пророчими виявилися слова зі звернення громадського комітету «Український Севастополь» до Президента України Віктора Ющенка від 11 червня 2008 р. про те, що зведення пам’ятника Катерині ІІ приведе до виникнення чергового «місця для задоволення сепаратистами і російськими шовіністами своїх шовіністичних потреб і проведення шовіністичних ритуалів». Так воно і сталося.
І, звичайно ж, нікому не відомі такі факти, щоб хтось з націоналістів говорив про причетність Івана Мазепи до заснування Севастополя. Тобто, ці слова є нездоровою фантазією пана Саратова на вільні теми.
До речі, стосовно традицій переписування історії варто додати, що саме воно було улюбленим заняттям цариці Катерини ІІ, ідола Валерія Саратова. Створивши Указом від 4 грудня 1783 року «Комісію для складання записок про древню історію, переважно Росії» під начальством і спостереженням графа А. П. Шувалова, цариця своїми розпорядженнями - системно, працьовито і пунктуально, як і личить німкені, змінила російську історію, запустивши в неї величезну кількість «домішок брехні» (термін Карамзіна). Після її діяльності назавжди зникли літописні оригінали російської стародавності.
Любив фальсифікувати історію й інший його кумир - тиран Сталін - разом з фізичним знищенням діячів партії, армії і культури їхні імена також стиралися в історичних джерелах (книгах, підручниках, енциклопедіях, фотографіях). Так, виявилося, що Сталін був одним із керівників усього революційного руху в Росії до 1917 року. Серед міфів, створених «Коротким курсом історії ВКП(б)», особливо живучим виявився абсолютно безпідставний міф про «перемогу під Псковом і Нарвою», нібито здобуту «молодою Червоною Армією» 23 лютого 1918 року.
І вже зовсім свіжий приклад російської фальсифікації - вихід на широкий екран фільму «Адмиралъ», який художньо перелицював російську історію всупереч наявним фактам і дезорієнтував кіноглядача, на догоду комерції і кон’юнктури. Адже не секрет, що Колчак був завербований британською розвідкою, але талантом і чарівністю акторів, режисерською майстерністю перед нами з’являється зовсім інший образ щирого патріота Росії. За таких темпів історико-політичного піару можна прогнозувати, що йому присвоють звання Героя Росії і незабаром оголосять «Рік Колчака».
Ось хто насправді переписує історію. Зовсім не націоналісти.
Навіщо про це говорять, роблять і показують на екранах у Севастополі, усім зрозуміло - саме за допомогою пропаганди авторитаризму, нетерпимості, ворожості, конфронтаційності, нагнітання напруженості й істерії можна упевнено вступати в можливий процес виборів і повторити свій успіх у славному місті. За такою переконаністю у володінні вищою й остаточною істиною, підтримкою в напрузі свого електорату, звичайно ховаються і відомі інтереси правлячої в місті партії.
Не випадково тому багато хто з аналітиків гадають, що виконавців і замовників провокації з незаконно встановленим пам’ятником, який депутатами одноголосно визнаний «об’єктом благоустрою», варто шукати саме в її надрах. «Злочинець той, кому на користь злочин», - говорив Шекспір з цього приводу. Для читачів з інших міст цікаво буде довідатися, що так звана провокація відбулася між двома найбільш режимними об’єктами - штабом Чорноморського флоту і Будинком офіцерів ЧФ Російської Федерації.
Традиційно лідер севастопольських регіоналів вимагав уведення другої державної мови, прикриваючи в такий спосіб право не знати українську мову в Україні. Не вперше вживалася оратором маніпулятивна категорія - «російськомовні» та їхні міфічні права. Але ж багато українців користуються в побуті російською мовою, що не заважає їм залишатися патріотами України і протистояти розколу країни за мовною ознакою. Є патріоти нашої землі і серед представників російського народу, які зовсім не бажають неприємностей країні.
Украй «політкоректно, інтелігентно і толерантно» висловлювався п. Саратов про президентську вертикаль влади: «помаранчеві фрукти починають гнити», «помаранчеві лакеї», «чавкають над мискою», «у помаранчевих лакеїв утворилися помаранчеві прихвосні» та ін.
«Недолугою провокацією біля пам’ятника Катерині ІІ» назвала Севастопольська міська організація партії «Єдиний Центр» у своїй заяві останні події. «Відчуваючи зростання недовіри і бажаючи відвернути городян від реальних економічних проблем і екологічних загроз, об’єднаний земельними інтересами альянс місцевих вождів Партії регіонів, КПУ, Російського блоку і ПСПУ з усіх сил намагається розіграти свою останню карту - спровокувати міжнаціональну ворожнечу», - зазначено у заяві ЄЦ.
У порівняно короткій промові В. Саратов також різко негативно відгукнувся про антикризову програму уряду України і плановану фінансову допомогу Міжнародного валютного фонду. Але, на жаль, програма регіоналів одержала більшість голосів у Верховній Раді. Тобто, опозиція не бажає брати участь у боротьбі з економічною кризою, не хоче своїми руками рятувати свої підприємства і підсилює кризу політичну, отже, виходить, не бажає і добра країні Україна.
Також п. Саратов кинув у натовп кимось сказану фразу: «Фашизм - крайній ступінь націоналізму», зовсім не підозрюючи, що ці поняття лежать у різних площинах і синонімічних рядах. Дивно, що він не вжив традиційне формулювання «буржуазного націоналізму».
Зміст націоналізму українського, російського чи єврейського - це виховання любові до своєї нації, гордості за свій народ. На жаль, через стереотип, що склався з вини нацистської Німеччини, люди бояться націоналізму.
В одному ж ряді законно стоять фашизм, нацизм, расизм і шовінізм як поняття, що передбачають ненависть до інших народів і пропагують національну перевагу. Саме вони - одного поля ягоди. Фашизм - політична ідеологія диктаторського типу, при цьому інтереси особистості ніщо порівняно з інтересами нації.
Цікавим підтвердженням неправоти п. Саратова є гасло над назвою класичної газети національно-патріотичного напрямку «Шлях Перемоги»: «Свободу народам, свободу людині!». Тут, у цьому гаслі націоналістів, виражаються, до речі, і демократичні ідеали.
Теоретик націоналістичного руху Іван Мітринга ще у 1938 році опублікував статтю, в якій писав: «Разом з поляками, французами, народами СРСР за вільну Європу без Гітлера і Сталіна!».
Англійський універсальний словник так описує націоналізм: «Самосвідомість і почуття гордості за особливий характер і дух свого народу; загальне почуття національної єдності; політичний рух, спрямований на утвердження національної незалежності, коли народ поневолений чужою нацією».
Є ще одне визначення націоналізму: «Відчуття приналежності до нації разом із прагненням до безпеки і процвітання нації».
Порівняєте, до речі, ці визначення із суттю «інтернаціоналізму» і «дружби народів», вигаданими радянськими імперіалістами. Та й космополітизм - також аномалія, що ставить за мету усунення національних рис.
Тобто, як не крути, націоналіст - це той, хто насамперед цікавиться справами свого народу. Що ж у цьому поганого?
Як ми бачимо, саме такими агресивними політично-історичними спекуляціями націоналізмофобія шовіністів у Севастополі набирає обертів. Збившись у партійні ряди, вони продовжують боротись зі здоровим глуздом і з країною.
Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.
м. Севастополь.
|
